П`ятниця, 18.10.2019, 20:45
Хорольська гімназія
Хорольської районної ради
Ви увійшли як Гість | Група "horol-gim0" | RSS
Головна Мій профіль Вихід
Меню сайту

Опитування
Оцінити мій сайт
Всего ответов: 600

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

 

Головна » 2015 » Лютий » 10 » Вітаємо переможця!
14:49
Вітаємо переможця!

Вітаємо Бриненка Михайла, учня 6Б класу, з перемогою в обласному етапі XIV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості „Об’єднаймося ж, брати мої” у номінації „Література” (учитель Бриненко Н.М.)Вітаємо Бриненка Михайла, учня 6Б класу, з перемогою в обласному етапі XIV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості „Об’єднаймося ж, брати мої” у номінації „Література” (учитель Бриненко Н.М.)

ТЕЗИ-АНОТАЦІЇ

творчої роботи “Записки рядового Джека

на II етап XIV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості

„Об’єднаймося ж, брати мої“

Автор: Бриненко Михайло Олегович, учень 6 - Б класу Хорольської гімназії Хорольської районної ради Полтавської області

Науковий керівник: Бриненко Наталія Миколаївна, учитель української мови та літератури Хорольської гімназії Хорольської районної ради Полтавської області, спеціаліст ІІ кваліфікаційної категорії

 

У творі, що побудований у вигляді уривків спогадів та міркувань шевченкознавця Сашка та його чотириногого друга Джека, відображено нашу сучасність, висловлено упевненість у нездоланності українського народу, його волелюбного духу.

Автор глибоко переймається війною на Донеччині та Луганщині, його турбує доля кожного українця.  Вразливий внутрішній світ кожної істоти, кожної дитини планети Земля,  усі прагнуть мирного життя, спокою і щастя.

  На сторінках твору вдало передано тонкощі взаємопідтримки, яке є рятівним колом для бійців АТО. Нікого не залишить байдужим приклад вірної дружби бійця Сашка та пса Джека. Зворушує образ тварини, яка залишається відданою своїй маленькій господині і  береже найдорожчу для нього річ –  ляльку, що належала їй.

Вражає читача патріотизм молодого захисника Вітчизни, його закоханість у поетичне слово, без якого не може обійтися навіть на передовій. Полум’яними рядками з улюбленої книги згуртовує і надає віри у себе і майбутнє товаришам по зброї. Символічним є випадок, коли старенький бабусин ,,Кобзар’’ затримує у товщі сторінок ворожу кулю, тим самим рятуючи українського солдата, який вважає Тараса Шевченка своїм батьком. Навіть собака дивується магічній силі людини, портрет якої може зупинити смерть.

Твір сповнений віри у незламність рідного народу, незнищенність нації. Є актуальним на даному історичному етапі. Призначений для широкого кола читачів.

 

 

 

 

Записки рядового Джека

  Ще тиждень тому мій світ було поховано під уламками дерев’яної будки, де я провів останні три роки життя. Якесь дивне ревіння – і  перед очима стіна будинку, яка сиплеться просто на мене. Тиша. Жах. Невідомість. Розпачливий голос моєї маленької господині Даринки: ,,Джеку! Джеку, де ж ти? “ Спробував поворушити лапами, загавкати, але замість того виходило лише якесь скімлення, як у щеняти. Чужі голоси: ,,Швидше, швидше! Від’їжджаємо!.. Та куди ви ще й клунок тягнете! Людям місця немає!”

  І знову тиша. Страшна, гнітюча, в’язка, як осіння багнюка. Розумів, що сталося щось страшне, що залишився один-однісінький під завалами будинку. Від минулого життя у мене залишився лише нашийник з викарбуваною кличкою, та ним не пообідаєш. Як же вибратися? Здається, минула вічність, доки почув чиїсь кроки нагорі. З останніх сил напружився і подав голос. Порятунок прийшов у особі молодого солдата Сашка, який не полінувався розібрати уламки стіни і визволити мене.

  Тепер я разом із ним вдивляюся у ніч і стежу, чи не почався обстріл, і радію, що маю поряд рідну душу. Сашко – чудовий хлопець, що на запитання товаришів про рід занятьназвався чудним словом ,,шевченкознавець; він ніколи не полишає маленької сірої книги, на обкладинці якої портрет людини з розумними замисленими очима… ,,Бачиш, Джеку, оце – Кобзар, батько нашого народу українського…’’

 

    Із неба дивляться міріади зір. Мабуть, десь там сяють і твої лагідні очі, мамо. ,, Сашо, Сашуню,”- і досі вчувається твій голос. Бачиш, неню, тепер я в АТО, захищаю Україну. Бо люблю її так, як навчила ти. Маю багато друзів серед хлопців, але найкращим є мій улюбленець Джек. Я йому навіть вірші читаю, і, уявляєш, він ніби все розуміє. Із собою взяв ,,Кобзаря’’, Отого, що від бабусі у спадок маю. Що поробиш, ще з університету звичка: вечорами читати вірші. Хлопці теж слухають. Ніби віри додається, ніби сильніші стаємо, як почуємо незабутні рядки:

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

 

   Сьогодні бігав до хати господарів. Краще б не ходив: затишне подвір’я перетворено на руїну, звалище колишнього спокійного життя. Від біленького охайного будиночка залишилися уламки, на місці найкращого на все село квітника - воронка від вибуху. Знайшов Даринчину ляльку у рожевому платтячку, з трохи пошкодженою рукою. Переніс до своєї нової буди, бо все ж не втрачаю надії знову побачити маленьку господиню.

  Увечері знову почався обстріл. Здавалося, небо розчахнулося навпіл. Схотілося пити, і я полизав снігу. Навіть він має присмак смерті…

  До схованки понесли кількох бійців. Перший, другий… А третім був Сашко. Блідий, трохи розгублений, у посіченому осколками камуфляжі. Права рука звисає, мов чужа. Оглядаючи груди, лікарі знайшли його улюблену сіру книжечку. Портрет людини на ній було пробито ворожою кулею, яка застрягла поміж пожовклих сторінок і не пустила залізний шматочок до людського серця.

  ,,Ого, - мовив лікар, - навіть тобі, Тарасе, дісталося.’’ Тоді подивився на мене і упевнено додав: ,,Житиме твій вояка. Його ж сам Шевченко врятував. А з такими оберегами не вмирають!’’

   Біла стеля, наче сніги Донбасу. Туман…Знову лікарняна білизна над головою. Звісно, якою ж іще їй бути: третій день відлежуюся у госпіталі. Таки зачепили, кляті! Та нічого: підлікуюся – і знову на передову! Адже якщо не я, то хто? Тримаймося, Тарасе! Бабусин ,,Кобзар “ тепер охороняє Джек. Але я ще з нього почитаю хлопцям! Бо після тих віршів у нас крила ростуть. Переможемо, певен. Бо ще жодній почварі не вдавалося знищити Україну, підкорити червону мальву серця її!

 

  Дві найдорожчі для мене речі – кумедна Даринчина лялька і поранена сіренька книга. Хоч ще недавно наймилішою серцю була цукрова кісточка… Але той світ назавжди загинув під уламками старенької будки, розчавленої уламками стіни.

  Хлопці не здаються. Хоча дощ тут іде у вигляді ворожих снарядів. Та і який це дощ – град (так само називається, чув, ворожа машина з вогняним диханням смерті). Я теж вірю у їх успіх . Колись кинуся назустріч Сашкові та маленькій господині і покажу, як навчився робити сальто. Ми побіжимо до річки і здіймемо хмару бризок. То буде водяний салют на честь нашої перемоги…

   Дивлюся у сіре небо із нової буди, яку наспіх зробили солдати. Холодної днини мене зігріває теплий погляд людини з Сашкової книги. Яку ж силу має, якщо навіть портрет її може зупинити смерть! 

 

Переглядів: 197 | Додав: horol-gim | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Пошук по сайту

Пошук в Google

Календар
«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728

Погода
Хорол

Powered by Rostislav Kornienko © 2019 Конструктор сайтів - uCoz